Taras Bachinsky, SLA counsel, about the ways to refutate the unreliable information in the Internet for intellectual property rights protecton and protection of proffesional reputation.
Source: Legal practise
Спростування недостовірної інформації у мережі Інтернет
Поступово інтернет-право завойовує й Україну, хоча у більшості випадків це здійснюється руками не законодавчої гілки влади, а судової.
Напевно, більшість юристів активно обговорювали резонансне рішення суду щодо ТОВ «Видавнича організація «Юстініан» та ПП «Українська Правда» (справа 2-2561/12). Основні проблеми, які порушуються у цьому судовому процесі, – чи відповідає сайт за публікації інших користувачів (незалежно в якому вигляді – статей чи просто коментарів), яка межа відповідальності інтернет-ресурсів за це та як можна суду доводити наявність негативних публікацій в Інтернеті. Судова влада «вирішила» усі ці складні питання.
Так, виявляється, що власник домену і є власником веб-сайту і несе відповідальність за всі матеріали, розміщені на ресурсі, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Так, згідно з частиною 1–2 пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту. З одного боку це начебто встановлює обов’язкову цензуру, покладає обов’язок на власників сайтів відповідати за все на світі – і в цьому негатив. Але з іншого боку, плюс у тому, що справді є безліч випадків, коли на особу виливають анонімно тонни бруду, а відмитися нема як. Адже тепер Інтернет, напевне, ефективніший за інші способи поширення інформації, і особу можна морально «поховати», а хто крайній – встановити було важко, та й виправдовуватися досить неприємно. Отож, спростувати таку неправдиву інформацію не дуже й проблематично – через суд, бо навіть якщо встановити автора допису складно, то встановити власника домену набагато легше – він і буде відповідати за все, адже в нас працює презумпція добропорядності (негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного). Хоча, звичайно, ефективніше перед початком судових тяжб спробувати все ж таки за допомогою юристів урегулювати ситуацію мирно, адже, швидше за все, більшість власників сайтів просто приберуть її, щоб не мати проблем із судами.
Інший нюанс – межа відповідальності власників сайтів. Що їм грозить за публікацію негативної інформації.Перш завсе, досить неприємна справа – публікація спростування,яке постраждала сторона може попросити опублікувати у найрейтинговішому місці(головній чи іншій високовідвідуваній сторінці), що звичайно недодасть репутації сайту та ще й забирає робочі площі,які могли бути використані під щось інше, зокрема, інтернетрекламу. Окрім цього, суд може зобов’язати власника сайту (домену) відшкодувати ще й моральну шкоду (на практиці суми коливаються в обсягах дві-чотири тисячі гривень). Основна рекомендація – це все ж таки модерувати свої ресурси. Але що робити форумам? Там,що несудження – то оціночне і, ймовірно, неправдиве. Тут вже останні повинні діяти на власний страх і ризик.
Інша проблема – доказовості. Якщо адміністратор сайту видалить таку недостовірну інформацію як особі довести,що така інформація все ж таки була надрукована. Ми вже раніше писали, що суди досить легко вірно приймають прості видруки таких веб-сторінок (так,у судовій справіТОВ «ІСКРА Прес» інформація була розповсюджена на сайтах та вгазетах,а ось у справах приватних осіб проти Партії регіонів, інформація була розміщена виключно на сайті партії;так само як і у справі ПАТ «Автокразбанк» і суду цього було достатньо).Ця ситуація повторилася і у рішенні щодо «Юстініану». Суд виходив з того, що він не є фахівцем,щоб перевіряти достовірність роздруківок з веб-сайту.а відповідач не заявляв клопотань суду щодо призначення експертизи по даному питанню. Отож, виходить,що не позивач, а відповідач (власник сайту) повинен доводити, що роздруківка з сайту несправжня(хоча з рівнем сучасних технологій зробити такий видрук досить легко).
Ображеним слід не забувати, що у таких справах скорочено позовну давність до 1 року (згідноч.2 ст. 258 ЦКУ)”У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або віддня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості)”. Тобто можна довести, що особа, чи ї права порушено дізналася про таке порушення не в момент публікації, а пізніше.
Джерело: Юридична газета
