Venture Business: the meaning and specifics of its organization

Oleksii Volokhov, Partner of SLA Law Firm, talks about history of development and specifics of modern venture business organization – new way of investment activity, which is the main form of technical innovations.

Source: Economics and management

ВЕНЧУРНИЙ БІЗНЕС: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ 

Венчур – одне з найбільш динамічних і перспективних напрямків інноваційного розвитку. Саме завдяки йому були створені та досягли значних успіхів такі компанії, як Apple, Google, Microsoft; з’явилися абсолютно нові галузі та напрями виробництва (біотехнології, персональні комп’ютери, IT індустрія).
Венчурний бізнес зародився у США в середині 1950-х років та відрізняється від інших видів активної інвестиційної діяльності саме підвищеним ступенем ризику: інвестор не має жодних гарантій щодо повернення вкладених у бізнес-проект коштів. В якості винагороди він, як правило, отримує частку у статутному капіталі нового інноваційного підприємства або пакет акцій.
Як стверджує І. І. Родіонов, венчурний бізнес – це ризикований бізнес, що є основною формою технологічних нововведень. Він характерний для умов комерціалізації результатів наукових досліджень у наукомістких галузях, підвищення ступеня ризиків вкладень капіталу в інноваційні сфери. Цим бізнесом, як наголошує вчений, займаються відповідні фірми, які забезпечують створення продукту, займаються пошуком і розробкою наукової чи технічної ідеї, її апробацією, створенням зразків і моделей для їх передачі на стадію виробництва. У міжнародній практиці по завершенні роботи пов’язаної із створенням продукту, венчурна фірма, як правило, припиняє своє існування [1, с. 53].
Процеси інституціоналізації венчурного бізнесу, які почалися у 1950х – 1960х роках ХХ століття збільшили кількість джерел надходження венчурного капіталу, котрих наразі є понад 500. Більшість інституційних джерел мають форму корпорацій або партнерств (стратегічних альянсів). Великі транснаціональні корпорації (далі – ТНК), як особливі суб’єкти міжнародних економічних відносин, мають цілі підрозділи в межах яких зосереджується венчурний капітал.
Слід відзначити, що в останні роки зменшується кількість новостворених венчурних компаній при ТНК, адже для корпорацій зручнішим є інвестування шляхом участі у венчурних фондах. ТНК стають одним із інвесторів (limited partners) поряд із іншими учасниками венчурних фондів.
Попри це, здійснення корпоративного венчурного бізнесу, перетворюється на важливий інструмент інноваційної діяльності великих корпорацій, які тримають лідуючі позиції за рівнем розвитку технологій та засобів виробництва.
Більшість сучасних великих корпорацій мають у своїй структурі окремі підрозділи, котрі займаються венчурною діяльністю, серед них: Siemens, Intel, Dassault, PPR, Air liquide, Dell Computer, Microsoft, Cisco, Apple тощо.
Для здійснення венчурного бізнесу іноді створюються спеціальні фонди. Досить часто корпорації делегують управління своїми венчурними фондами саме незалежними венчурним фірмам, які є більш компетентними та обізнаними з тенденціями ринку венчурного капіталу. Жофре та Кеніг, розрізняють чотири форми корпоративної венчурної діяльності в залежності від рівня залучення фінансових та людських ресурсів, це: фінансовий венчур, «живильний» венчур, венчур «проникнення» та коопераційний венчур [2, с. 38].
Так, фінансовий венчур визначається як процес простої участі в капіталі малих підприємств. Натомість «живильний» венчур не обмежується фінансовими інвестиціями. Інвестор забезпечує свого партнера підтримкою у сферах торгівлі, маркетингу, виробництва чи НДДКР. При венчурі «проникнення» передбачається, що співробітники підприємства вироблятимуть ідеї або технології, які є побічним продуктом більш важливих проектів. Ці вторинні продукти стануть об’єктом проникнення та сприятимуть створенню окремих бізнес-утворень. Коопераційний венчур сприяє співробітництву малого та великого підприємства, яке передбачає їх специфічний вклад в окремий проект.
Сучасні корпоративні венчурні капіталісти діють по принципу LIFO (останнім ввійшов, першим вийшов) (last in, first out). Під цим досить умовним поняттям, мається на увазі схильність корпорацій до вступу у венчурний бізнес у найвдаліші періоди циклу, коли ще існує можливість отримати прибутки, а можливість втрати залучених коштів найменша.
Наявність певних мотивів лежить в основі прийняття рішень про корпоративні венчурні інвестиції. Виділяють три групи мотивів – стратегічні, фінансові та соціальної відповідальності. Якщо фінансові мотиви більш зрозумілі – забезпечення прийнятного приросту капіталу, то стратегічні не визначаються так однозначно, зважаючи на те, що кожна корпорація має свою специфічну стратегію розвитку. В широкому значенні стратегічними мотивами є ті, наслідком яких є венчурні інвестиції, що передбачають вклад корпорації у власний розвиток. Основні стратегічні мотиви: доступ до нових ринків; диверсифікація діяльності; збільшення продажів; доступ до нових інноваційних технологій; пошук талановитих інженерів, науковців та менеджерів; інтенсифікації власної інноваційної діяльності; комерційний інтерес; спостереження за ринком та можливість поглинання тощо. Комерційний інтерес передбачає підписання максимуму контрактів з продажу та збільшення торгового обороту. В деяких випадках компанія бере участь в капіталі «стартапу» для того, щоб зарезервувати собі статус ексклюзивного постачальника. Іншим мотивом корпоративного венчурного інвестора може бути спостереження за ринком, тобто виявлення нових сегментів ринку або нових ринків, які є нерозвинутими та недостатньо великими для того, щоб компанія виявляла до нього інтерес, але які мають хорошу перспективу зростання. Можливість поглинання також цікавить корпорації, багато з яких, наприклад Cisco, займаються венчурним інвестуванням, щоб виявити перспективні стартапи, які згодом поглинаються корпорацією.
Виявлено наступні особливості венчурного бізнесу, які найбільш характерно відрізняють його від інших видів інвестиційної діяльності:

  • Венчурний капітал зосереджується на невеликих високотехнологічних компаніях, орієнтованих на розробку і випуск наукомісткої продукції;
  • Венчурний капітал вкладається у нові високотехногічні компанії на середній і тривалий термін та зазвичай не вилучається венчурним вкладником за власним бажанням до завершення життєвого циклу компанії;
  • Венчурний капітал спрямовується на підтримання нетрадиційних (нових, а іноді й зовсім оригінальних) компаній, що, з одного боку, збільшує ризик, а з іншого – робить можливим отримання надвисоких прибутків;
  • Венчурне фінансування – це своєрідне надання компаніям в борг певного обсягу коштів, довгострокового кредиту без отримання відповідних гарантій, але під більш високий, ніж у банках, відсоток;
  • Взаємний інтерес засновників компанії та інвесторів в успішному і динамічному розвитку нового бізнесу пов’язаний не тільки з вірогідністю отримання високих доходів, але і з можливістю стати учасником створення нової прогресивної технології, стимулюючої науково-технічний прогрес.

Венчурний бізнес ініціює інноваційний підйом, стимулюючи інвесторів вкладати кошти в ризикові проекти, нові технології, нову продукцію, формування нових видів послуг, які здійснюються малими високотехнологічними підприємствами або спільними підприємствами у разі заснування стратегічних альянсів. Індустрія венчурного бізнесу забезпечує доступ до комерційних банків, розширює сферу консалтингових послуг. Істотно зростає економічна мобільність і гнучкість, підвищується конкурентоспроможність виробництва.
Таким чином, венчурний бізнес є важливою складовою інноваційного розвитку корпорацій. Форма та організація венчурної діяльності окремих компаній зазвичай відповідає цілям, якими мотивуються останні, залежить від спеціалізації їх виробництва, менеджменту (так званої корпоративної ідеології) та інституційного середовища у межах якого працює компанія, її підрозділи.

Початок венчурному бізнесу був покладений абсолютно випадковим збігом обставин. У 1957 р. Артур Рок, який працював у інвестиційній банківській фірмі Нью-Йорка, отримав лист від свого знайомого – Юджина Клейнера – інженера фірми Shokley Semiconductor Laboratories, розташованої в Каліфорнійській Силіконовій долині, з проханням знайти фірму, яка погодилася б профінансувати розробку і налагодити випуск кремнієвого транзистора абсолютно нового типу. Втім жодна компанія не виявила бажання виділити кошти для реалізації запропонованого суто теоретичного проекту, і лише Шерман Ферчайлд (сам у минулому винахідник) не тільки знайшов кошти, але й вперше в історії бізнесу на свій страх і ризик створив нову фірму Fairchild Semiconductors для майбутнього виробництва науковоємного продукту, якого до того часу взагалі не існувало в природі. Його рішення виявилося більш ніж вдалим – нова фірма не тільки принесла величезні прибутки, але й стала своєрідною «праматір’ю» усіх знаменитих сьогодні високотехнологічних компаній Силіконової долини (таких, наприклад, як Intel, Apple Computer, Microsoft та багато інших). Власне Артур Рок й був тим, хто ввів у науковий обіг термін «venture financing – венчурне фінансування», або виділення коштів на реалізацію науково-технічних проектів у приватному бізнесі без будь-яких гарантій на успіх. (Ивина Л. В. Терминология венчурного финансирования. Учебное пособие / Ивина Л. В., Воронцов В. А.. – М.: Академический проект, 2002. – С. 5.)

Джерело: Економіка та управління

Venture Business: the meaning and specifics of its organization

Oleksii Volokhov, Partner of SLA Law Firm, talks about history of development and specifics of modern venture business organization – new way of investment activity, which is the main form of technical innovations.

Source: Economics and management

ВЕНЧУРНИЙ БІЗНЕС: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ 

Венчур – одне з найбільш динамічних і перспективних напрямків інноваційного розвитку. Саме завдяки йому були створені та досягли значних успіхів такі компанії, як Apple, Google, Microsoft; з’явилися абсолютно нові галузі та напрями виробництва (біотехнології, персональні комп’ютери, IT індустрія).
Венчурний бізнес зародився у США в середині 1950-х років та відрізняється від інших видів активної інвестиційної діяльності саме підвищеним ступенем ризику: інвестор не має жодних гарантій щодо повернення вкладених у бізнес-проект коштів. В якості винагороди він, як правило, отримує частку у статутному капіталі нового інноваційного підприємства або пакет акцій.
Як стверджує І. І. Родіонов, венчурний бізнес – це ризикований бізнес, що є основною формою технологічних нововведень. Він характерний для умов комерціалізації результатів наукових досліджень у наукомістких галузях, підвищення ступеня ризиків вкладень капіталу в інноваційні сфери. Цим бізнесом, як наголошує вчений, займаються відповідні фірми, які забезпечують створення продукту, займаються пошуком і розробкою наукової чи технічної ідеї, її апробацією, створенням зразків і моделей для їх передачі на стадію виробництва. У міжнародній практиці по завершенні роботи пов’язаної із створенням продукту, венчурна фірма, як правило, припиняє своє існування [1, с. 53].
Процеси інституціоналізації венчурного бізнесу, які почалися у 1950х – 1960х роках ХХ століття збільшили кількість джерел надходження венчурного капіталу, котрих наразі є понад 500. Більшість інституційних джерел мають форму корпорацій або партнерств (стратегічних альянсів). Великі транснаціональні корпорації (далі – ТНК), як особливі суб’єкти міжнародних економічних відносин, мають цілі підрозділи в межах яких зосереджується венчурний капітал.
Слід відзначити, що в останні роки зменшується кількість новостворених венчурних компаній при ТНК, адже для корпорацій зручнішим є інвестування шляхом участі у венчурних фондах. ТНК стають одним із інвесторів (limited partners) поряд із іншими учасниками венчурних фондів.
Попри це, здійснення корпоративного венчурного бізнесу, перетворюється на важливий інструмент інноваційної діяльності великих корпорацій, які тримають лідуючі позиції за рівнем розвитку технологій та засобів виробництва.
Більшість сучасних великих корпорацій мають у своїй структурі окремі підрозділи, котрі займаються венчурною діяльністю, серед них: Siemens, Intel, Dassault, PPR, Air liquide, Dell Computer, Microsoft, Cisco, Apple тощо.
Для здійснення венчурного бізнесу іноді створюються спеціальні фонди. Досить часто корпорації делегують управління своїми венчурними фондами саме незалежними венчурним фірмам, які є більш компетентними та обізнаними з тенденціями ринку венчурного капіталу. Жофре та Кеніг, розрізняють чотири форми корпоративної венчурної діяльності в залежності від рівня залучення фінансових та людських ресурсів, це: фінансовий венчур, «живильний» венчур, венчур «проникнення» та коопераційний венчур [2, с. 38].
Так, фінансовий венчур визначається як процес простої участі в капіталі малих підприємств. Натомість «живильний» венчур не обмежується фінансовими інвестиціями. Інвестор забезпечує свого партнера підтримкою у сферах торгівлі, маркетингу, виробництва чи НДДКР. При венчурі «проникнення» передбачається, що співробітники підприємства вироблятимуть ідеї або технології, які є побічним продуктом більш важливих проектів. Ці вторинні продукти стануть об’єктом проникнення та сприятимуть створенню окремих бізнес-утворень. Коопераційний венчур сприяє співробітництву малого та великого підприємства, яке передбачає їх специфічний вклад в окремий проект.
Сучасні корпоративні венчурні капіталісти діють по принципу LIFO (останнім ввійшов, першим вийшов) (last in, first out). Під цим досить умовним поняттям, мається на увазі схильність корпорацій до вступу у венчурний бізнес у найвдаліші періоди циклу, коли ще існує можливість отримати прибутки, а можливість втрати залучених коштів найменша.
Наявність певних мотивів лежить в основі прийняття рішень про корпоративні венчурні інвестиції. Виділяють три групи мотивів – стратегічні, фінансові та соціальної відповідальності. Якщо фінансові мотиви більш зрозумілі – забезпечення прийнятного приросту капіталу, то стратегічні не визначаються так однозначно, зважаючи на те, що кожна корпорація має свою специфічну стратегію розвитку. В широкому значенні стратегічними мотивами є ті, наслідком яких є венчурні інвестиції, що передбачають вклад корпорації у власний розвиток. Основні стратегічні мотиви: доступ до нових ринків; диверсифікація діяльності; збільшення продажів; доступ до нових інноваційних технологій; пошук талановитих інженерів, науковців та менеджерів; інтенсифікації власної інноваційної діяльності; комерційний інтерес; спостереження за ринком та можливість поглинання тощо. Комерційний інтерес передбачає підписання максимуму контрактів з продажу та збільшення торгового обороту. В деяких випадках компанія бере участь в капіталі «стартапу» для того, щоб зарезервувати собі статус ексклюзивного постачальника. Іншим мотивом корпоративного венчурного інвестора може бути спостереження за ринком, тобто виявлення нових сегментів ринку або нових ринків, які є нерозвинутими та недостатньо великими для того, щоб компанія виявляла до нього інтерес, але які мають хорошу перспективу зростання. Можливість поглинання також цікавить корпорації, багато з яких, наприклад Cisco, займаються венчурним інвестуванням, щоб виявити перспективні стартапи, які згодом поглинаються корпорацією.
Виявлено наступні особливості венчурного бізнесу, які найбільш характерно відрізняють його від інших видів інвестиційної діяльності:

  • Венчурний капітал зосереджується на невеликих високотехнологічних компаніях, орієнтованих на розробку і випуск наукомісткої продукції;
  • Венчурний капітал вкладається у нові високотехногічні компанії на середній і тривалий термін та зазвичай не вилучається венчурним вкладником за власним бажанням до завершення життєвого циклу компанії;
  • Венчурний капітал спрямовується на підтримання нетрадиційних (нових, а іноді й зовсім оригінальних) компаній, що, з одного боку, збільшує ризик, а з іншого – робить можливим отримання надвисоких прибутків;
  • Венчурне фінансування – це своєрідне надання компаніям в борг певного обсягу коштів, довгострокового кредиту без отримання відповідних гарантій, але під більш високий, ніж у банках, відсоток;
  • Взаємний інтерес засновників компанії та інвесторів в успішному і динамічному розвитку нового бізнесу пов’язаний не тільки з вірогідністю отримання високих доходів, але і з можливістю стати учасником створення нової прогресивної технології, стимулюючої науково-технічний прогрес.

Венчурний бізнес ініціює інноваційний підйом, стимулюючи інвесторів вкладати кошти в ризикові проекти, нові технології, нову продукцію, формування нових видів послуг, які здійснюються малими високотехнологічними підприємствами або спільними підприємствами у разі заснування стратегічних альянсів. Індустрія венчурного бізнесу забезпечує доступ до комерційних банків, розширює сферу консалтингових послуг. Істотно зростає економічна мобільність і гнучкість, підвищується конкурентоспроможність виробництва.
Таким чином, венчурний бізнес є важливою складовою інноваційного розвитку корпорацій. Форма та організація венчурної діяльності окремих компаній зазвичай відповідає цілям, якими мотивуються останні, залежить від спеціалізації їх виробництва, менеджменту (так званої корпоративної ідеології) та інституційного середовища у межах якого працює компанія, її підрозділи.

Початок венчурному бізнесу був покладений абсолютно випадковим збігом обставин. У 1957 р. Артур Рок, який працював у інвестиційній банківській фірмі Нью-Йорка, отримав лист від свого знайомого – Юджина Клейнера – інженера фірми Shokley Semiconductor Laboratories, розташованої в Каліфорнійській Силіконовій долині, з проханням знайти фірму, яка погодилася б профінансувати розробку і налагодити випуск кремнієвого транзистора абсолютно нового типу. Втім жодна компанія не виявила бажання виділити кошти для реалізації запропонованого суто теоретичного проекту, і лише Шерман Ферчайлд (сам у минулому винахідник) не тільки знайшов кошти, але й вперше в історії бізнесу на свій страх і ризик створив нову фірму Fairchild Semiconductors для майбутнього виробництва науковоємного продукту, якого до того часу взагалі не існувало в природі. Його рішення виявилося більш ніж вдалим – нова фірма не тільки принесла величезні прибутки, але й стала своєрідною «праматір’ю» усіх знаменитих сьогодні високотехнологічних компаній Силіконової долини (таких, наприклад, як Intel, Apple Computer, Microsoft та багато інших). Власне Артур Рок й був тим, хто ввів у науковий обіг термін «venture financing – венчурне фінансування», або виділення коштів на реалізацію науково-технічних проектів у приватному бізнесі без будь-яких гарантій на успіх. (Ивина Л. В. Терминология венчурного финансирования. Учебное пособие / Ивина Л. В., Воронцов В. А.. – М.: Академический проект, 2002. – С. 5.)

Джерело: Економіка та управління

Menu